Не звільняється пам’ять, Відлунює знову роками.

Я зітхну… запалю обгорілу свічу, Помічаю: не замки – твердині, не храми Скам’янілий чорнозем - Потріскані стіни плачу.

Піднялись, озиваються в десятиліттях З долини, аж немов з кам’яної гори Надійшли. Придивлюсь: Вкраїна, XX століття.

 І не рік, а криваве клеймо – «33»

83 роки тому наш народ пережив катастрофу, яка могла зупинити життя всієї нації. Голодомор приніс не лише страждання і смерть. Він посіяв страх серед людей. Тільки правда про геноцид українського народу і чиста пам'ять про усіх полеглих здатна звільнити нас від мороку минулого.

 Голодомор забрав мільйони людей. Кількість жертв голодомору – від 3,5 до 5 млн. чоловік, є й інші дані – 8-9 млн. чоловік. Попелом лежать ці мільйони у нас під ногами. Гарячим пекучим попелом. І багатьом вже не дає спокою той спопелілий біль предків. Аби перестав пропікати серце, аби упокоївся врешті прах замордованих режимом рідних і близьких наших, маємо памятати нашу історію.